Головна сторінка
Карта сайту НАН України Народна партія
 
Пошук Шукати  

 

Новини
Робочий графік
Академічні пріоритети
Наукова діяльність
Медіагалерея
Листи та запитання
до В.М. Литвина
Контакти
Корисні лінки
Iнтернет-приймальня

 

Опитування

Чи подобається Вам дизайн сайту?

Так
Не знаю
Ні

Голосувати



Повернутись до розділу

Повернутися на рівень назад

Замість висновків



Видання, останні сторінки якого Ви перегортаєте, - пряма мова України у 2004 році. Це - мова документів і фактів, які можна сприймати або не сприймати, але не можна заперечити, а тим більше - спростувати. Після цих сторінок Україна, як ми наочно переконалися, впевнено перегорнула нову сторінку своєї історії.

"Наша Батьківщина, - писав Феофан Прокопович, - благає допомоги красномовства, бо так багато її преславних подвигів поминається глибокою мовчанкою". То ж нехай документи і матеріали, зібрані в цьому виданні, безпристрасно зафіксують - як красномовно, мовою власного серця "гомоніла Україна" в листопаді-грудні 2004 року.

Нехай не стихнуть і не розвіються на вітрах часу ті голоси, що лунали в усіх куточках України та світу, зводячи духовну твердиню нашої демократії, людської гідності, правди й совісті. В цих документах - і засторога наступним поколінням, аби більше не наблизитися до руйнівного суспільно-політичного виру, з глибин якого Україна щасливо випірнула й дісталася до берега демократії незалежною і територіально цілісною.

Цими правдивими сторінками, сподіваємося, повертаємо кращі книжні традиції далекої княжої доби, відтак маємо сміливість стверджувати, що дане видання - як сучасна Повість минулих літ і новий документальний Ізборник - започаткує знакову сторінку славного літопису національної історії, назавжди закарбує в народній пам'яті неймовірну загальносуспільну бентегу - наші великі тривоги та сподівання, прислужиться зміцненню поваги до України, її культурної величі, історії, як і сучасної ролі у загальноєвропейському домі.

Революційні події листопада-грудня минулого року вершилися не лише на Київському Майдані Незалежності. Неупереджений читач, долаючи каскади стенограм і виступів, постанов і законів, заяв і звернень, судових ухвал і з'їздівських резолюцій, помітив, що драматична боротьба точилася передусім у стінах Верховної Ради України - єдиного і найвищого представницького і законодавчого органу Українського народу. Як орган, легітимований народом, український парламент відстояв принцип верховенства права, захистив суверенну волю і вибір народу, своїми правовими й політичними рішеннями уможливив мирне і цивілізоване розв'язання загостреної до критичної межі ситуації.

В той час, коли стрілку державно-політичного компасу лихоманило, Верховна Рада України стала епіцентром загальнонаціонального порозуміння, генератором національної і конфесійної єдності, оплотом громадянського миру і суверенності Української держави.

Не з меншою напругою нуртували будні Верховного Суду України, Центральної виборчої комісії, Конституційного Суду, Служби безпеки України, органів прокуратури, місцевих органів влади і самоврядування. Документальний супровід їх участі в новітній українській демократичній революції свідчить, що боролися не Схід із Заходом, не галичани з луганчанами і не Київ з Донецьком - боролися між собою новий, європейський, світогляд і старі зужиті міфи, боролися правда з олжею, добро зі злом, моральний порив з духовною оспалістю.

Українське суспільство, відчувши тоталітарну загрозу власному буттю, на цей раз випросталося сповна - на весь свій історичний зріст - і героїчно відстояло своє конституційне право брати участь у формуванні та реалізації державної політики.
У лавах борців за європейські й демократичні цінності - цінності великого історичного майбутнього - пліч-о-пліч стояли українці, росіяни, білоруси, грузини, робітники й селяни, митці й учені, правоохоронці та підприємці. До української помаранчевої перезви органічно влилися й наші історичні сусіди - Польща, Литва, Чехія. Непохитна воля й надзвичайно високий - навіть як для європейських стандартів - рівень політичної культури Українського народу викликали величезну увагу міжнародної спільноти до України, спричинили появу оптимістичних прогнозів щодо наших прагнень тісніше інтегруватися до європейських структур, передусім - Європейського Союзу.

Без перебільшення, 2004 рік виявився для країн пострадянського простору, Європи і світу справжнім "роком України". України, яка здійснила історичний прорив до нової суспільно-політичної якості, довела свою справжню європейську культурно-політичну сутність і відданість демократичним цінностям.

Неймовірна історична напруга недавніх подій докорінно змінила українське суспільство, як змінила й бачення всього світу України. То ж їх об'єктивний виклад - без жодного ретушування - додасть більшої виразності тій світоглядній революції , яка похитнула усталені політичні стереотипи щодо України в бік більшої об'єктивності оцінок.

Потужний струс національного організму остаточно вирвав і владу, й суспільство з летаргійного полону напівправди та напівдемократії. З очей суспільства враз спала полуда, з революційними вітрами зникла павутина словес, за якими десятиліттями приховувалася безодня владно-олігархічної ницості й навколополітичної облуди. Світ привітав нашу готовність рішуче позбутися не завжди витончених хитросплетінь візантійщини, як і солодкої євроінтеграційної риторики, щоб самокритично визнати - за останні роки ще не досягнуто належних зрушень у напрямку відповідності України економічним і політико-демократичним критеріям Європейського Союзу і Ради Європи.

Серед безлічі питань, які поставила революція перед Україною, ми змогли вирішити, щонайменше, три:

o відновили справедливість у встановленні результатів народного волевиявлення;

o зробили серйозну заявку на утвердження європейської ідентичності України причому не в географічному, очевидному для всіх сенсі, а у вимірі юридичному, політико-безпековому, психологічному;

o здійснили успішну спробу вийти з міжнародної "тіні" Росії і закликали Росію до налагодження дружніх, рівноправних відносин як двох суверенних країн, стабільність і демократичність яких важать не лише для Європи, але й для загальносвітового порядку.

Історичним здобутком листопадово-грудневих подій стало відродження, а для багатьох - народження національної самосвідомості, почуття власної гідності. Українці позбулися ганебного почуття геополітичної невизначеності та штучно підтримуваного упродовж століть екзистенціального вакууму, водночас гостро усвідомили свою європейську ідентичність. Героїчний захист цієї ідентичності - тисячолітньої християнської традиції, яка толерувала діалог із католицьким і протестантським світом, життєздатного поліетнічного та мультикультурального українського суспільства, прагнення до самостійності й державності, глибокої європейської зорієнтованості та закоріненості нашого культурного і політичного життя - як і відстоювання людської гідності та права на вільний вибір і визначає сутність "помаранчевої революції".

Український народ глибше осягнув своє власне єство, виявив глибинну ментальну сутність - національну, мовну і конфесійну єдність, несприйняття штучно нав'язуваних ліній поділу Захід-Схід, прагнення посісти гідне місце в сучасному глобалізованому світі, об яку вмить розбилися всі цинічні політичні технології.

Наш народ, держава витримали дуже непростий і нелегкий тест на зрілість та життєздатність. Тепер справа за тим, як буде використано нові можливості. Перш за все - для того, щоб вивершити демократичну й правову державу, створити ефективну й відповідальну перед власним народом владу, здатну згуртувати націю.

За спалахом "помаранчевої революції" вже розпочинається предметна, осмислена й результативна робота, яка повинна високо тримати планку піднятих українським народом правових, політичних і моральних стандартів. Успіх соціально-політичних і економічних перетворень неодмінно забезпечить зрослий рівень взаємної довіри між владою й народом. Інтелект і моральність влади - все ще актуальна вимога сьогодення. Потужний же інтелектуальний потенціал українського суспільства зміцнює віру у високі творчі горизонти та життєві сили консолідованої політичної нації.

Революція розвіяла ідеологічні міфи й стереотипи про Україну як загрозливу "сіру діру" на карті нової Європи. Україну очима українців і - що надихає, - більшості європейських народів - нині бачать як невід'ємну складову єдиного євроатлантичного простору, як демократичну державу, що живе в умовах миру, безпеки і дружби з сусідніми країнами і є впливовим регіональним актором на європейській сцені. Це - новий геополітичний профіль Української держави, і це нова політична оптика, викарбувана подіями листопада-грудня 2004 року.

Маємо воістину історичний шанс усунути все ще наявні недоліки попереднього десятиліття i досягти високих демократичних стандартів у нашiй країнi.

Сьогодні від легітимізації європейськості нашої держави, від поетапного включення України в європейські інтеграційні структури, залежить, з одного боку, спроможність європейців реалізувати одвічну мрію кращих гуманістів континенту, зокрема славетного філософа І. Канта, встановити вічний мир, а з іншого - остаточно подолати руйнівний для миру розкол європейців на "своїх" і "чужих".

Нас не лякають труднощі на шляху до повноцінної інтеграції в сильну, розвинену і стабільну Європу. Цей шлях, успішно пройдений нашими сусідами - Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Литвою, Чехією, Латвією і Естонією - як і всіма країнами, які сповідують європейські ідеї та цінності, веде до відкритості й взаємовигідного співробітництва, до утвердження власної гідності і правдивої поваги інших народів, до справедливого й безпечного світоустрою у ХХІ столітті.

Висловлюю вдячність своїм колегам - народним депутатам України, керівникам і суддям Верховного та Конституційного Судів України, кандидатам у Президенти України, членам Центральної виборчої комісії, співробітникам органів прокуратури та Служби безпеки України, представникам місцевих органів влади і місцевого самоврядування за особисту участь у творенні новітньої історії України, а також - співробітникам Секретаріату Голови (Шевчуку В.Я., Лінкевич Г.Д., Щербаку Ю.М., Горькавому С.К., Сидоренку О.О., Плаксюку Ю.О., Сторожуку І.А.), працівникам Апарату Верховної Ради України (Теплюку М.О., Ясенчуку Ю.В., Резванюку В.Я., Ржондковському О.І., Орловському М.П., Грабу В.А., Макаренко С.П., Майбороді М.В., Кармелюк І.М.) та науковцям Інституту законодавства Верховної Ради України (Копиленку О.Л., Ковальчуку Т.Т.) за допомогу у підготовці цього видання. Принагідно складаю вдячність авторитетним інформагентствам УНІАН, Укрінформ, Інтерфакс-Україна та Держкомархіву України за інформаційне сприяння і допомогу.

Вірю, що вдумливий читач у розмаїтому багатоголоссі документального збірника вирізнить самостійно голоси правдивої духовної величі або ж облудну мову псевдоборців за "закон і благодать". Якщо це видання сприятиме незворотності й додасть динаміки історичному поступу, спричиненому життєдайною енергією Українського народу, автор вважатиме свою громадянську місію успішною.


З сердечними побажаннями щастя й добра
Володимир ЛИТВИН
 



"...тільки єдина Україна,
тільки ідейно об`єднана
нація, тільки свідомо
організований навколо загальної справи народ
спроможні самоздійснюватися
і самоутверджуватися".

ГОЛОВНЕ:

Україні як ковток повітря потрібен новий курс розвитку, в центрі якого повинна постати людина.

© 2006 ТОВ "КММ". Програмування: С. Нечай, дизайн: О. Петропольський





зеркало на заказ харьков.